Життя його пройшло не дарма

19 Липня 2016 р.

Проходячи контрольно-пропускним пунктом Могилів-Подільського прикордонного загону, поглядом щораз торкаєшся фотографій семи героїв-прикордонників, які загинули, мужньо боронячи державний рубіж на Сході України. Олександр Дзюбелюк, В’ячеслав Семенов, Володимир Блажко, Ігор Присяжнюк, Олег Глущак, Віктор Соколовський, Павло Дмитренко….Серце мимоволі стискається від болю, а на очі накочуються непрохані сльози.

Держава увічнила їх подвиг. Високого звання Героя України (посмертно) нагороджено офіцера В’ячеслава Семенова, Орденом «За мужність ІІІ ступеню» - його полеглих бойових побратимів. Громади міст та селищ, де народились воїни, на їх честь встановили меморіальні дошки та стели. А нашою нагородою буде добре слово…

Сьогодні мова йтиме про старшого лейтенанта Олександра Миколайовича ДЗЮБЕЛЮКА. 23 липня йому виповнилося б 26 років….

Волелюбний, наполегливий, доброзичливий - перелік найкращих якостей можна продовжувати… Таким він запам’ятався друзям, товаришам, бойовим побратимам. «Це був справжній офіцер, вмілий керівник та порядна людина! Вболівав за кожного, і, не вагаючись, йшов на допомогу. За що не брався, виконував бездоганно, - пригадує бойовий товариш Олександра старший прапорщик Олег Заєць. - На війні показав всю силу духу, свого відчайдушного і героїчного характеру. Все нас підбадьорював: «Хлопці, правда завжди перемагає, навіть, якщо вона і загине в бою!». Нам дуже не вистачає його посмішки, оптимізму, доброти та людяності…».

За словами матері Саші, Антоніни Володимирівни, він був чудовим сином. Свою любов до матері висловлював у поетичних рядках. «Подзвонив одного вечора до мене й попросив, щоб записала новий вірш, слова якого саме в ту хвилину лягли на серце, - із невимовним болем пригадує жінка, цитуючи віршовані рядки: «Для мене, матусю, ти сонечко ясне, ти – зірка у небі і місяць ясний…». Погасло моє сонечко, не вберегла його. А я ж так просила Янгола-Охоронця: «Покинь мене, а сина збережи!»

…На оборону та захист прикордонного пункту пропуску «Довжанський», що на Луганщині, старший лейтенант Олександр Дзюбелюк прибув у складі оперативної мобільної застави наприкінці червня 2014-го. А вже за місяць, під час масованого обстрілу позицій прикордонників, що тривав шість годин, загинув. В бліндаж, де знаходився Саша та ще троє бійців, влучили один за одним два снаряди. Хоча, як кажуть, двічі в одну вирву снаряд не повинен падати. Певно цієї війни це правило не стосується. Та й взагалі, чи на цій війні існують якісь правила?

…Доля відміряла захиснику Батьківщини - прикордоннику О.Дзюбелюку усього 24 роки. Безжалісна смерть чомусь забирає кращих. Певно тому, що вони її не бояться. Не відсиджуються в кабінетах, не ховаються від небезпеки по закордонах, а мужньо йдуть в бій на захист рідної землі. «Мене надовго смуток не огорне, надію маю на ясне життя. Земля моя – не поле чорне, а кущ калини, квіти і жита» - писав про себе, сподіваючись на щасливе майбутнє, Олександр. «Життя моє пройшло не дарма..» - теж про себе. Як і такі рядки: «Моя поезія затихла, рядки останні написав…». Що відчував старший лейтенант, що передбачав, якою бачив свою долю? Про це знає лише один Господь….Слава героям!

Фото без опису

Людмила Катеринич

P.S. Незабаром побачить світ збірка віршів старшого лейтенанта Олесандра Дзюбелюка. В ній – усе його коротке життя, сповнене любов’ю до рідної землі, дорогих серцю людей, повагою до прикордонної служби. Для усіх, хто пам’ятає Сашу, ця збірка відкриє цілий Всесвіт його світлої, чистої душі, яку він віддав за Батьківщину.

Олександр Дзюбелюк

Мене надовго смуток не огорне

Мене надовго смуток не огорне,

Надію маю на ясне життя.

Кажу: земля в очах – не поле чорне,

А кущ калини, квіти і жита…

Журбу осінню відкладу на завтра,

Попрошу в долі найтепліших зим.

Мені для щастя треба ще багато:

Зустріть любов під небом голубим.

Та ще дитя, що родиться з любові,

Зуміть навчить повірити в життя,