Житимуть вічно у наших серцях
19 Липня 2016 р.
Про відділ прикордонної служби «Довжанський», що на Луганщині, усі дізналися спекотного літа 2014-го з теленовин, радіоповідомлень та газетних рядків, що висвітлювали події гібридної війни. З тих пір його називають кривавою міткою на карті нашої Батьківщини….
На цих рубежах упродовж червня-серпня 2014-го героїчно трималися прикордонники Могилів-Подільського загону. Щоденно вони піддавалися нещадним масованим обстрілам з боку бойовиків незаконних збройних формувань та їх російських найманців. Не дивлячись на це, військовослужбовці загону в бойових умовах проявили себе винятково як мужні та відважні бійці: на війні чесність, порядність, відданість цінуються і відчуваються понад усе… Перед обличчям небезпеки та смертельного ризику воїни не залишили займаних позицій, залишаючись вірними Україні та її народові.
Під час одного з обстрілів, 27 липня 2014 року, на «Довжанському» загинули воїни оперативно-бойової прикордонної застави: старший лейтенант Олександр Дзюбелюк, старший прапорщик Володимир Блажко, старший сержант Віктор Соколовський та старший солдат Павло Дмитренко. Того дня по позиціям прикордонників з російської сторони з артустановки «Град» було випущено понад 250 снарядів …
«Це були добрі, розумні, помірковані та сміливі люди», - згадують хлопців їх бойові товариші. - Приміром, старший лейтенант Олександр Дзюбелюк, маючи здібності керівника, міг зробити чудову офіцерську кар’єру. Старший прапорщик Володимир Блажко – відкритий та доброзичливий до людей, був душою коллективу, її стержнем. Старшого сержанта Віктора Соколовського вважали незамінною людиною у армійському середовищі. Будь-якої миті був готовий надати допомогу, не жалкуючи власного часу заради служби. А працьовитий та скромний старший солдат Павло Дмитренко, що з хліборобського роду-племені, радів кожному дню і сподівався на добро: «Дай Бог, аби був мир, йшли дощі, сонечко світило та земля родила…»
Два роки тому,
27 липня 2014-го, воїни-прикордонники поповнили стрій Небесної гвардії. Повертаючись у той трагічний час, починаєш чітко усвідомлювати, ЯКОЮ ЦІНОЮ народжується нація та дістається право на свободу! Ціною життів найкращих, найвідданіших, найчесніших синів…
«Цей день став днем пам’яті для кожного, хто втратив дорогих товаришів-побратимів…Досі не оговтались від горя їх рідні та близькі. У Саші Дзюбелюка залишились батьки та сестра, які й досі не знімають жалобного вбрання. Володя Блажко так і не провів улюбленицю - донечку в перший клас. Для його рідних навколишній світ назавжди втратив барви….У Павла Дмитренка залишились згорьовані старенькі батьки, молода дружина, син та ….квіти, висаджені ним біля Храму О.Невського. У батьків Віктора Соколовського майже не залишилося сил боротися з втратою дорогої людини, - із сумом в очах розповідає заступник начальника загону полковник Антон Квятковський.
Командування та особовий склад Могилів-Подільського прикордонного загону не залишає родини загиблих наодинці з горем, надаючи всебічну моральну, матеріальну та психологічну підтримку. «Батьки, дружини та діти героїв-прикордонників ніколи не залишаться без опіки та допомоги, - зауважує командир загону полковник Юрій Василик. - Це наш моральний та громадянський обов’язок. Пам'ять про загиблих ми увічнили в камені і незабаром урочисто відкриємо пам’ятник. Імена героїв мають знати наступні покоління!»
….Прикордонники Олександр Дзюбелюк, Володимир Блажко, Віктор Соколовський, Павло Дмитренко віддали життя за Україну. Їхні імена вписані золотими буквами у Книгу історії Державної прикордонної служби України. За проявлену мужність та героїзм Указом Президента України Петра Порошенка воїни нагороджені високою державною відзнакою – медаллю «За мужність» ІІІ ст. (посмертно). У наших вдячних серцях житиме вічно спомин про їх подвиг та добрі справи, здійснені при житті. Важко говорити про них у минулому часі. Але ми знаємо: ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! 
Людмила Катеринич