ЩОДНЯ ЯК НА РОЗДОРІЖЖІ
11 Березня 2016 р.
Призвали Гіщина Юрія Дмитровича наприкінці серпня 2014, і він не роздумуючи пішов боронити Україну. Військова справа для чоловіка новою не була, раніше він служив у танкових військах і звільнився у званні прапорщика.
Сильний характер, мабуть, дістався від когось з роду у спадок, бо ще один хоробрий немійський демобілізований боєць Станіслав Нагорних, який пішов на Схід добровольцем, доводиться Юрію Дмитровичу рідним племінником.
Саме від Юрія Гіщина на відзначенні учасників АТО в Немії я почула про те, що найбільша нагорода для воїна - це порятунок побратимів, але тоді я ще не знала, скільки бійців завдячують життям нашому земляку, як екіпаж сміливців рятував друзів з оточення.
Юрій Дмитрович ще один приклад того, що герої живуть серед нас, що вони скромні і неговіркі. І можливо ми би й не знали про подвиг талановитого до військової справи чоловіка, якби не земляки, яких він врятував.
Тоді на 31 блокпосту було близько семи десятків наших вояків і те, що сталося, після свого порятунку вони називали ніяк інакше як чудом. В той день два танки із оборони блокпосту поїхали на сусідню дислокацію за боєприпасами, а коли поверталися, побачили, що ворожі танки обступили укріплення і поливають вогнем. Приймати рішення потрібно було миттєво, і наші танкісти вирішили вступати в нерівний бій. Чи то інтуїтивно, чи за тактико-стратегічними міркуваннями, але екіпажем «Мисливця» було підбито танк, в якому знаходився керівник наступальною операцією на український блокпост. Внаслідок «обезголовлення» вцілілі танки негайно відступили, а військові ЗСУ, які несли службу на блокпосту, усвідомили, що це їхнє друге день народження.
- У російських новинах після цього було пущено черговий фейк, нібито після бою на 31 блокпосту загиблими українськими воїнами було встелено, та це неправда. У тому бою загинув лише один воїн. Він буквально як у фільмах про Другу світову кинувся з гранатометом на ворожі танки із закликами чи то щоб підняти бойовий дух хлопців, чи щоб не потратити в полон, бо перевага на той момент була не за нами, - згадує боєць і продовжує:
- Торік у другій половині зими «терористи» проводили наступ по всій лінії фронту, планувався не один котел, але зробити прорив вони змогли лише у Дебальцевому.
А загалом кожен прожитий день на війні можна порівняти з роздоріжжям у казках: направо підеш – коня втратиш, наліво – смерть знайдеш, прямо – дасть Бог обійдеться… І так щодня. Вижити допомагала професійність: я був стовідсотково впевнений як у водієві-механіку, так і у влучності навідника. Хоча й цього було б недостатньо без допомоги вищих сил, які оберігали і вказували правильний шлях.
Вдома за чоловіка молилася дружина, а він на її честь назвав свій перший танк - «Оленою», хоча більше машина відслужила як навчальна. А вже справжнім бойовим танком став «Мисливець». Таким же позивним нарекли і командира. Та після бою на блокпосту слава поширилася і на схід, позивний в цілях безпеки довелося змінити.
Завершував службу танкіст уже на 29 блокпосту, уже не у складі Львівської бригади із хлопцями з Франківщини та Волині, а з земляком-оратівчанином.
Далі було повернення додому у вересні минулого року. Як і до мобілізації, Юрій Дмитрович працює у лабораторії машзаводу, господарює удома і радіє дітям. Дуже тішиться він своєю кароокою Інгою, яка протягом року надихала татуся берегти себе і Батьківщину.
Галина МЕЛЬНИК