Питання реалізації і захисту прав людини
21 Грудня 2017 р.
Розпорядженням від 23.08.2017 № 579-р Кабінет Міністрів України затвердив план заходів з проведення у 2017 році Всеукраїнського тижня права. Прийняття зазначеного розпорядження сприяє якісній організації та проведенню заходів, спрямованих на захист прав і свобод людини й громадянина, проголошених Конституцією України, формуванню позитивного іміджу України на міжнародному рівні, позитивно впливає на правову інформованість населення з питань прав людини, стане черговим етапом розвитку національної правової традиції.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Вона відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Основні права людини — це певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.
Так, в Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно статті 22 Основного Закону держави права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Частина 3 статті 22 Конституції України підкреслює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Україна ратифікувала більшість найважливіших міжнародних актів в сфері прав людини – Загальну декларацію прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Факультативний протокол до нього 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., Конвенцію про права дитини 1989 р., Конвенцію ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. та інші.
Окрему групу прав складають в Декларації економічні, соціальні та культурні права. Це право на працю і вільний вибір роботи, рівну оплату за рівну працю, право на об'єднання у професійні спілки. Кожна працююча людина має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї (ст. 23). Декларація фіксує право на відпочинок, на освіту, право вільно брати участь у культурному житті суспільства, брати участь у науковому прогресі (ст. 24, 26, 27).
Декларація прав людини звертає увагу і на те, що кожна людина повинна нести обов'язки перед суспільством. Крім того, при здійсненні своїх прав і свобод, кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою:
а) належного визнання і поваги прав і свобод інших;
б) забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (ст. 29).
Значення Загальної декларації прав людини полягає в тому, що вона грунтується на неподільності прав людини, їх взаємопов'язаності: кожне право і кожна свобода не можуть протиставлятися іншим правам і свободам і використовуватися на шкоду їм. Сенс прав і свобод людини і громадянина може бути встановлений тільки з урахуванням їх взаємозв'язку, з'ясування їх змісту в контексті один одного.
Аналіз Конституції України дозволяє дійти до висновку, що Основний Закон України закріпив основні міжнародно – правові стандарти в галузі прав людини. Разом з тим, на сьогодні виникає дуже багато питань, зокрема, щодо соціального захисту учасників АТО. Відповідно статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»:
70% грошового забезпечення (зарплати) померлого (загиблого) годувальника передбачено на одного непрацездатного члена сім’ї (діти та інші особи, зазначені в другому абзаці статті 30 цього закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого годувальника), а також членам сімей військовослужбовців, тих, хто звільнений з військової служби та був поранений, покалічений чи загинув, зазнавши поранення, захищаючи Батьківщину або при виконанні інших обов’язків військової служби. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім’ї, пенсію призначають у розмірі 90% грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менш ніж 40% на кожного непрацездатного члена сім’ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюють пенсії членам сімей померлих інвалідів війни та членам сімей, до складу яких входять діти, що втратили обох батьків.
Постановою від 23 вересня 2015 року №740 Кабінет Міністрів України надав статус ветеранів війни сім’ям громадян, які добровільно забезпечували (або добровільно долучалися до забезпечення) проведення антитерористичної організації (в тому числі здійснювали волонтерську діяльність), і загиблих (зниклих безвісти) внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, яких вони зазнали під час забезпечення проведення АТО, перебуваючи безпосередньо в районах операції в період її проведення.
Також такий статус надається сім’ям загиблих (пропавших безвісти) учасників добровольчих формувань, які були утворені або самоорганізувалися для захисту України, за умови, що в подальшому такі формування було введено до складу Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Нацгвардії та інших військових формувань і правоохоронних органів.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України, статус ветеранів війни поширюється і на родини загиблих військовослужбовців (резервістів, військовозобов’язаних) і працівників Збройних сил, Нацгвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників МВС, Управління держохорони, Держспецзв’язку, ДСНС та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Крім того, такий статус надано сім’ям загиблих (пропавших безвісти) працівників підприємств, установ, організацій, які долучалися до забезпечення АТО і загинули (пропали безвісти) від поранення, контузії чи каліцтва, яких зазнали безпосередньо в районах АТО під час її проведення.
Саме права людини мають стати міцним фундаментом новітньої України – її справжньою, не видуманою національною ідеєю, – що об'єднає усіх громадян в український народ і соціум, в якому комфортно жити кожній людині, а громадяни пишатимуться своєю державою.
Головний спеціаліст-юрисконсульт
юридичного сектору Могилів-Подільського
об’єднаного управління ПФУ Р.Гоцуляк