Крізь горнило Чорнобиля...
12 Грудня 2017 р.
Понад 100 років минуло відтоді, як було відкрито явище радіоактивності. Відкриття радіоактивного розпаду атомів, що супроводжується виділенням ядерної енергії, стало початком вступу людства в ядерний вік. Однак, як виявилося, атом здатен приносити не лише економічну вигоду, а й спричиняти небачені біди. Це довели найбільші у історії людства техногенні катастрофи, які сталися на Чорнобильській АЕС та атомній станції Фукусіма, що в Японії.
Серед людей, які пройшли крізь горнило Чорнобиля, і працівники Могилів-Подільського прикордонного загону Василь Іванович Бабій та Юрій Олексійович Гончаренко.
Василь Бабій вже через півтора місяця після жахливої аварії прибув до Чорнобиля. Разом зі своїми товаришами-водіями Могилів-Подільського АПТ-10563 доставляв будівельні матеріали для будівництва саркофагу. Як пригадує Василь Іванович: «Ми добре усвідомлювали, що від кожного з нас залежить безпека інших людей. Про себе ніколи було й думати, хоча індивідуальні дозиметри постійно «зашкалювало». Про те, яку шкоду принесло радіаційне лихо, зрозумів тоді, коли побачив пусті домівки, бездомних тварин, «руді» хвойні ліси, пісок під ногами, що перетворився на скло…». На ліквідації наслідків аварії Василь Бабій працював двічі. Восени того ж року доставляв будівельні матеріали для ремонту та відновлення будинків селян, які наперекір атомній загрозі залишилися жити у зоні відчуження.
Ось як пригадує той час ліквідатор Юрій Олексійович Гончаренко: «Коли сталося лихо, я проходив службу у Збройних Силах. У 1987 році наш окремий взвод був направлений у 30-кілометрову зону до села Нова Радча. Близько п’яти місяців ми займалися евакуацією та ремонтом інженерної техніки, що використовувалася в ліквідаційних роботах у 10-ти кілометровій зоні. Працювали злагоджено, жодним словом не поскаржившись на складнощі та на невидиму радіацію. Саме там, віч-на-віч з небезпекою, кожен з нас зрозумів, що таке справжня дружба, товариське плече, вірність і порядність. Люди у тій ситуації згуртовувалися і ставали такими, якими мають бути завжди..»
14 грудня минає 31 рік з часу відкриття саркофагу над 4-м енергоблоком ЧАЕС. Тисячі людей, не шкодуючи здоров’я та життя, піднялись у двобій з атомом. Чимало з них відійшли у Вічність і заслуговують на незгасну пам'ять та слова найщирішої вдячності. Життя продовжується, і сьогодні, дякуючи Богу, поруч з нами є ті, що вистояли у смертельною бою з невидимим ворогом. Вони живуть, працюють, радіють життю, і вірять, що біда, яка чорним крилом торкнулася нашої землі, більше ніколи не прийде. Нехай вони не мають державних нагород, високих чинів та значних статків, але вони мають високу честь називатися ЛЮДЬМИ з великої літери.