Інтерв'ю Валерія Коровія районній газеті "Слово Придністров'я"
09 Грудня 2016 р.
Складний рік, але все ж ми не здалися …
Ось і прожили ми ще один рік. Складний рік, але все ж не здалися ні на Сході, ні тут, у мирному житті. Хочеться оглянутися назад, щоб підсумувати те, чим займалися, що надбали, що мали можливість зробити, але не зробили, і куди будемо йти далі.
Допомогти нам в цьому може людина, яка краще за інших знає стан справ на Вінниччині і більше за всіх несе відповідальність за її долю. Це голова Вінницької обласної державної адміністрації Валерій Коровій. І ось ми з Валерієм Вікторовичем віч-на-віч в його кабінеті більше години розмовляємо, чим живе останнім часом наша область. У мене з’явилася унікальна можливість запитати в нього про все, що хвилює мене і нас усіх.
- Валерію Вікторовичу, сьогодні Ви - один із творців історії Вінниччини, а якби Ви її писали, то якими б подіями і словами охарактеризували нашу область за 2016 рік?
- Ті результати, які Вінниччина має сьогодні, в дуже непростий час української державності, є найкращими за всю новітню історію України. І це вселяє оптимізм, адже долаючи проблеми і виклики, ми формуємо таке підгрунтя, яке дає можливість людям крок за кроком відчувати покращення рівня свого життя. У моєму розумінні це найбільш успішний рік по цілому ряду показників. Що мається на увазі? Давайте подивимося на Вінниччину як потужний аграрний регіон. Вінницька область в цьому році має історичний рекорд по валовому збиранню зернових - 5,6 мільйона тонн. Вінницька область вперше вийшла за валом виробництва сільськогосподарської продукції на перше місце. Наша область на сьогоднішній день є лідером по динаміці приросту обсягу сільськогосподарського виробництва на 13%, а також лідирує в урожайності зернових, чого ще ніколи не було. Те ж саме у валовому виробництві молока і м’яса.
Ми також маємо позитивну динаміку з точки зору промислового виробництва. Наприклад, підприємства переробної галузі промисловості області забезпечують динаміку росту в межах 12%. Це дає підгрунтя для того, щоб з 1 січня наступного року підвищити мінімальні заробітні плати у бюджетній сфері. Відверто скажу - це рік перелому. І для нас дуже важливо, щоб оці кількісні показники переросли в якісні.
І це ще не все. По рівню розкриття злочинності Вінницька область вийшла в першу трійку найкращих областей України. Це дуже важливо, тому що крім доходів ми повинні давати гарантію безпеки нашим громадянам.
Говорячи зараз про це, мені приємно усвідомлювати, що зусилля, які ми з командою доклали до розвитку Вінницької області, дали такі результати. Я не знаю, скільки Богом відведено мені працювати на цій посаді, але переконаний у тому, що по окремих пунктах разом із входженням Вінниччини в історію 2016 року, ввійде діючий голова Вінницької обласної державної адміністрації.
- На Вашу думку, завдяки чому Вінниччина досягла таких досі небувалих результатів?
- По-перше, всі ми ходимо під Богом. Він нам у цьому році дав достатньо хороші природні умови, а аграрії області використали цю можливість. Але разом з тим, на фоні інших областей у нас почали спрацьовувати ті механізми і та система, які ми напрацьовували на протязі двох останніх років. Згадайте 2013-14 роки, коли влада втручалася в сільське господарство, розказувала, що сіяти і на який завод везти переробляти цукровий буряк. Або коли голова облдержадміністрації чи райдержадміністрації, як головний менеджер, розказував, з ким укладати угоди на оренду земельних паїв. Ми кардинально відійшли від адміністративного впливу. Була проведена дуже велика робота із правоохоронними органами, головами райдержадміністрацій. Ми пояснювали, що в у мовах ринкової економіки втручання в діяльність аграріїв вкрай негативно вплине на рівень ділової активності. Таким чином, почали створювати конкурентне середовище на ринку сільськогосподарської продукції. Паралельно з цим залучили в область цілу низку великих компаній, які через конкуренцію почали надавати якісні послуги. Як результат, маємо в цьому році рекордний урожай цукру в пострадянській Україні по валу - 420 тисяч тонн. Зверніть увагу, його виробляє всього-на-всього шість цукрових заводів, коли раніше таку кількість виробляло 39 цукроварень. І феномен у тому, що створивши здорову конкуренцію, на цукрові заводи Вінниччини везуть буряк з Хмельницької, Кіровоградської, Черкаської, Київської областей.
- Нещодавно між людьми почула розмову про те, що наша область на рівні держави досягла високих результатів, особливо в сільському господарстві, це якраз те, про що ми тільки що говорили. Але від того жителі Вінниччини не почали жити краще, ніж в інших регіонах України. Що б Ви сказали цим людям у відповідь?
- Я б їм сказав: «Курчат по осені рахують». Лише зараз формуються доходи в сільському господарстві. Ці кошти не лежать десь в кишені. Вони надходять до людей у вигляді оренди, відповідних виплат і заробітних плат, в місцеві бюджети. За нашими оцінками поточна капіталізація лише аграрного бізнесу в цьому році у Вінницькій області досягла межі 80 млрд. грн.
Ще б я їм сказав, що наші місцеві бюджети в поточному році за 9 місяців на бюджет розвитку спрямували майже 2 млрд. гривень. Для порівняння, це в 10 разів більше, ніж було позаторік. Взагалі останнім часом Вінниччина виглядає, як будівельний майданчик, на якому постійно щось робиться: хтось вікна міняє, хтось двері, меблі і обладнання закупляються в лікарні, школи та дошкільні навчальні заклади.
Ми відновили процедуру ремонту доріг. Хоча це було дуже непросто, сьогодні формуємо пакет проектно-кошторисної документації, щоб на наступний рік реалізувати амбітні плани по ремонту доріг на 1 млрд. грн. До речі, в цих планах є так звана “Сталінська“ дорога, яка з’єднує обласний центр з Могилевом-Подільським.
Дуже знаковою в цьому плані - рейтингова оцінка комфортності проживання в місті Вінниця. Вінничани самі підтверджують, що їм тут комфортно жити і за цим опитуванням наше місто в Україні третій рік поспіль займає перше місце в рейтинговій таблиці.
Або давайте подивимося на Могилів-Подільський за останній рік. Попри все, в місті змінилося дуже багато чого в кращий бік. І дуже важливо, щоб цей позитив почав приходити в життя тих людей, які проживають у сільській місцевості. Я, між іншим, його вже бачу. В мене є можливість порівнювати зустрічі з людьми у цьому році і в минулому. Цього річ я побачив в очах абсолютної більшості людей дуже потужний запит на позитив, на добро. Це свідчить про те, що ми готові до змін.
- Але ці зміни вимагають неабияких фінансів. Область дійсно рвонула вперед, але хтозна чи цього достатньо для покращення і, головне, стабільності. Потягнемо?
- Я оптиміст і вірю, що ми зараз робимо реальні кроки в бік кращого життя. Разом з тим я реаліст і розумію: одна справа піднятися, а інша - потім втриматися на цьому рівні і, головне, зробити з цього систему, щоб далі набирати обертів.
Можу сказати точно, у нас є всі можливості, щоб як Ви кажете, потягнути.
Якщо говорити про цьогорічні фінансові здобутки, то, звісно, левова частка за врожаєм, але у нас є багато інших надходжень, які і складатимуть в майбутньому стабільні доходи області. Це, як я вже казав, промисловість, інвестиції та багато іншого. До прикладу, у Вінницьких фірм, відколи працюють тендери через Прозоро, почали все частіше замовляти роботи. Лише виконання робіт будівельних організацій Вінниччини в цьому році зросли на 38%.
Менше ніж через місяць ми будемо виплачувати мінімальну заробітну плату 3200 грн. Зараз область розробляє місцеві бюджети, з урахуванням цих змін коефіцієнт педагогічним працівникам складає плюс 60%, по охороні здоров’я - плюс 40%. З усією відповідальністю я можу запевнити, що ми маємо такі кошти. І не вірте тим, хто з екранів телевізорів лякає людей. Представники політичних партій, особливо радикально налаштованих, ще буквально місяць тому били тривогу, що у нас низька мінімальна зарплата, а тепер, коли йде мова про її підвищення, то вони кажуть, що це популізм. Я думаю, відповідь проста - це політичні заздрощі.
- Останнім часом наша держава знаходиться в стані турбулентності: розмови про дочасні вибори, тарифи, субсидії, проблеми навколо банківської системи. Наскільки це впливає на роботу в області?
- Оте, що в країні накручується політична ситуація, на мою думку, робиться свідомо і нагнітається штучно. Чому? А тому, що вони розуміють, що навесні їм просто не буде про що говорити, оскільки люди відчують покращення найближчим часом. Якщо говорити про спекуляцію навколо теми тарифів, то ми поцікавилися, хто більше всього у Вінниці кричить з цього приводу. Виявилося, що всі ці люди в абсолютній більшості оформили субсидії в цивілізований спосіб. До речі, компенсація в середньому по Вінниці складає 90% від нарахованих сум. Тому виникає знову ж таки питання: чому і хто нами «колотить»? Так, Уряд прийняв дуже непопулярні рішення по тарифах. Він міг відсидітися збоку і робити вигляд, що влада хороша і все добре, але пройшов би рік і ми знову б повернулися до цієї теми і зрозуміли, що проблема як була, так і залишилася, і ми в своїй країні черговий раз нічого не змінили.
Слід усвідомити, що проблема газу і тарифна політика десятками років будувалася на корупції. Після 25 років незалежності ми констатуємо, що Україна добуває лише 2% від розвіданих запасів газу. В той же час на протязі останніх 11 років ПАТ “Укргазвидобування”, державне підприємство, не отримало жодної ліцензії для того, щоб пробурити нову свердловину. Це право надавалося комерційним структурам. Безліч випадків, коли комерційні структури розкрадали газ, який йшов по нижчих цінах і фактично через укладені угоди продавався на ринку, завдяки чому на різниці зароблялися великі гроші. На корупційну схему НАК «Нафтогаз України» у вигляді компенсацій різниці тарифів пільгових проплат закладалося з бюджету майже 100 млрд. грн., а це, між іншим, третя частина державного бюджету. Так от біля цих грошей крутилася величезна частина комерційний структур, які, як зараз ми знаємо, через систему політичного протекторату лобіювали проекти в стінах Верховної Ради.
- Що фактично дало нам те, що на сьогоднішній день зробив український Уряд в цьому плані?
- Фактично, в бюджеті 2017 року на субсидії, які будуть йти НАК «Нафтогазу України» спрямовано всього-на-всього 40 млрд. грн., а зекономлених 60 млрд. грн. підуть на оборону, українське кіно, книговидання. От відповідь на запитання: «Для чого вся боротьба?» Для того, щоб непопулярні кроки Уряду згодом позитивно відобразилися на державному бюджеті, і це відчули люди. Політичні опоненти розуміють, що прийде час і наші громадяни усвідомлять позитивні наміри діючої влади, тому й закидають постійно якісь конфліктні теми.
Це ж стосується і банківської системи. Тільки штучно почали нагнітати ситуацію навколо цього питання - долар на міжбанку виріс за одну сесію на 2 гривні. Тільки ситуація стабілізувалася, він почав повертатися на місце. Тому той, хто на сьогодні в силу своїх політичних емоцій хоче «колотити» в країні, створює підгрунтя для нестабільності в нашій державі. По суті, підіграє країні-агресору, яка все робить для того, щоб очорнити Україну, не дати можливості рухатися вперед, а людей позбавити віри, що ми всі разом можемо у власній країні навести порядок.
От до прикладу, вчора ввечері хотів переглянути новини на інформаційних каналах. Я ніде не почув, що у Вінницькій області ввели в дію нову школу, що ми тут будуємо дорогу по Стрижавці або окружну в Гайсині. Всі канали коментують прес-конференцію Януковича. От скажіть мені, кому це власне потрібно? Його дії спровокували те, що ми на сьогодні маємо в Україні, для чого і хто нам його «витягнув» знову?
- Ми з Вами дещо заглибилися в тему політики, і у мене з’явилося питання. Що робити, щоб все-таки в України була можливість рухатися вперед?
- Ми повинні перебирати владу у політиканів і віддавати її на базовий рівень, я маю на увазі децентралізацію. Сьогодні дуже, дуже, дуже багато роботи і питань вирішується на місцевому рівні. Прийшов час громадам все брати у свої руки, досить стояти осторонь.
- Об’єднання громад у Вінницькій області починає набирати обертів. В Могилів-Подільському районі до цього процесу особливого ентузіазму немає. Чи не закінчиться це тими, що прийде час і питати людей не будуть, а просто об’єднають згідно перспективного плану?
- Я хочу жителям Могилів-Подільського району сказати ось що. В значній мірі їхні острахи побудовані на певних викривлених уявленнях стосовно того, що пропонується. По суті своїй, бюджетна децентралізація вже пішла. Вона показала, що в набагато кращому стані знаходяться міста обласного значення. До речі, місто Могилів-Подільський теж, адже воно наділено такими ж повноваженнями. Решта органів місцевого самоврядування поки що ні з чим, адже немає відповідних повноважень. Візьмемо, до прикладу, Вендичани. Чому Вендичани не можуть бути центром об’єднаної громади? Якби навколо Вендичан створилася об’єднана громада, то б до неї надходило 65% податку фізичних осіб, так як у Могилеві-Подільському. Туди б надходила цільова субвенція на освіту, цільова субвенція на охорону здоров’я, так як в місті Могилів-Подільський. Разом з цим в об’єднану громаду перейшли б фінансування і утримання шкіл, дошкільних навчальних закладів, первинної медико-санітарної допомоги. Тоді в рамках об’єднаної територіальної громади можна було б надавати адміністративні послуги землевпорядника, державного реєстратора і т. д. Більше того, держава, для того, щоб стимулювати цей процес, виділяє величезні фінансові ресурси під об’єднані громади, завдяки яким можна вирішити проблеми в інфраструктурі.
На даний час у Вінницькій області чотири об’єднаних громади. 11 і 18 грудня ще будуть проходити вибори у 17-ти. Ми будемо незабаром мати 21 об’єднану громаду. Моє завдання зробити все для того, щоб ці проекти були успішними і показати всім цей позитивний приклад. Якщо ми створимо критичну масу таких об’єднаних громад і всі побачать їхню ефективність, цей процес буде незворотнім.
Вчора у мене була зустріч в м. Бар. Підходить жінка і каже: «Ой, не ліквідовуйте нашу дільничну лікарню». Я у відповідь: «А я її особисто не ліквідовую». І запитую: «Скажіть, будь ласка, а чому ви не створили в Копайгороді об’єднану територіальну громаду і не зняли це питання? Чому ви, замість того щоб об’єднатися, отримати субвенцію на охорону здоров’я і утримувати свою лікарню, продовжуєте шукати, хто за вас це буде вирішувати? Чому ваша громада відмовляється отримати ресурс і бути господарем свого життя, кращого життя?»
Важливо, щоб до людей дійшло, що по суті своїй, це не просто буде об’єднана територія, це кардинальна зміна системи співвідношення. У нас же люди звикли шукати якогось месію. Потім через рік вони в ньому розчаровуються, а ще через рік від нього відвертаються, починають шукати крайніх і знову месію. І так ми ходимо по колу 25 років. Відповідь ця криється не в людях, а в системі організації влади. Наші друзі з Польщі через місцеве самоврядування показали, як вони розвивають території. Це саме повинні пройти і ми. Тільки ми маємо цей шлях пройти добровільно, бо ситуація в країні і так нестабільна через військові дії. Якщо б ми цей процес зробили через примус, то нашу країну б зірвало. Тому Уряд якраз розраховує на добровільність, але, як я вже сказав, дуже важливо створити критичну масу позитивних громад, щоб за ними потягнулися всі інші.
А тим, хто нарікає, що в їхньому селі не буде сільської ради, я б сказав, що питання не в її наявності чи відсутності, а в послугах, які будуть надаватися в населеному пункті.
- А ще є побоювання, що коли будуть об’єднані громади, то зникне район.
- Нічого подібного, це спекуляції. За перспективним планом в Могилів-Подільському районі має бути п’ять об’єднаних громад. Проте ні районна рада, ні райдержадміністрація нікуди не дінуться, зміняться лише їхні функції. Вони тепер будуть надавати адміністративні послуги, займатися інфраструктурою, ми їм передаємо загальнодержавні дороги. В галузі освіти вони будуть забезпечувати методологічний контроль, щоб школи дотримувалися державних стандартів освіти і т. д.
Мені зараз важко сказати, як воно все там вийде, але це міняє саму систему організації влади і переносить акцент прийняття рішень на базовий рівень. Не на область, не на район, а на місця.
Думаю, на початку буде всім важко ламати свідомість, у нас же по ментальності часом простіше когось звинуватити, ніж брати відповідальність на себе і вирішувати питання.
- Чим Могилів-Подільщина є для Вінницького краю? Я б навіть перефразувала питання: якби Вінниччина залишилася без Могилів-Подільщини, що б вона втратила?
- Нікому ми не віддамо Могилів-Подільщину! (Посміхається). Ви наші прикордонні рубежі та ще й з мальовничими краєвидами. Я дуже люблю цей край і, між іншим, є почесним жителем Могилева-Подільського. Так сталося, що керував штабом, коли був паводок у 2008 році. Після того й отримав таку честь. У мене дуже великі симпатії до міста, до людей, маю там дуже багато друзів, тому позитивно заряджаюся, коли приїжджаю в цей край. Між іншим, час-від-часу їжджу в Лядівський монастир, як і більшість жителів Вінниччини. І взагалі, Придністров’я дуже чудовий край.
- Як на Вашу думку, який потенціал ми на Могилів-Подільщині не використовуємо?
- Могилів-Подільщина має дуже великий потенціал. І в першу чергу на це потрібно звернути увагу місцевим елітам. Зараз, як я вже сказав, ми працюємо над питанням капітального ремонту дороги до Могилева-Подільського. В даному випадку важливо використати потенціал міста, як потужного логістичного міста на кордоні. Не слід забувати, що через Могилів-Подільський нам найближче проїхати до Євросоюзу. Якщо говорити про район, то він має дуже великий потенціал з точку зору відновлювальних джерел енергії, а місто - з точки зору розвитку рекреацій, і дуже великий потенціал з точки зору формування промислової індустрії. Це не просто Могилів-Подільський машинобудівний завод, це ціла школа добре підготовлених технологічних кадрів, інженерів і т. д. І взагалі, як в місті, так і в районі, є хороша інфраструктура для реалізації проектів. Думаю, їм потрібно розробити окремі програми по стимулюванню залучення інвестицій. І обов’язково у промисловій індустрії. Одне робоче місце в промисловості створює біля себе до 5 робочих місць в інших видах діяльності. Тому якраз над цим потрібно задуматися.
Відверто кажучи, вашому району я підставляю плече по цілому ряду проектів. Ми сприяємо залученню відновлювальних джерел енергії, мова йде про сонячні батареї і вітряки по Дністру. І не хочу поки що розкривати всі карти, але є один проект, який почався як аграрний, але по тих перемовинах, які ми ведемо із власником, він переросте в будівництво одного з найкращих, найпотужніших переробних підприємств Європи безпосередньо цього профілю.
- Найболючішими темами сільських жителів є погані дороги і низька ціна на молоко. Якщо питання доріг - це суто державне, то чиє питання молока? У мене є знайома жінка з Тропового, яка вже до Києва дійшла, а так ніхто їй і не пояснив, чому така низька ціна на молоко і як з цим боротися. Чи можете Ви, як людина з економічною освітою, відкрити людям очі на молочний бізнес в Україні?
- З 1991 року ціна на молоко не регулюється державою. Тому цій жінці не треба їхати до Києва. Ціна на молоко регулюється через призму попиту і пропозицій, яка складається на ринку. От, наприклад, сьогодні ціна на молоко зросла тому, що валове виробництво молока падає, це як сезонний фактор. А попит є, тому ціна зростає. Коли починається зелена маса весною, отелення - вал молока зростає, а ціна падає. Це об’єктивний процес. У тому форматі, в якому зараз формується політика держави відносно впливу на дану ситуацію, - це політика невтручання. Моє завдання, як голови обласної адміністрації, створити конкуренцію на ринку заготівлі молока. Оце те, що я можу зробити, і на що я реально можу вплинути. В 2010 році ми зробили все для того, щоб в м. Вінницю зайшло найбільше молокопереробне підприємство в Україні, яке переробляє 600 тонн молока і на сьогодні розпочинає збільшувати свою потужність ще на плюс 3.900 тонн. Що це дало? Вінницька область по вартості молока на другому місці по Україні після Закарпаття.
- А як пояснити людям, чому в різних населених пунктах різна ціна?
- Завдання влади в районах, яке ми перед ними ставимо, це формувати конкурентне середовище, тоді й вибрати є між кого. Проте є випадки, коли дуже непорядно себе ведуть деякі сільські голови, які домовляються з окремими заготівельниками і роблять все, щоб в селі інші молоковози не з’явилися. Люди в таких випадках потрапляють у монопольну залежність. Це одне. Друге – це те, що молоко краще продавати не з банки, а формувати кооперативи. Поясню чому. Тому що від господарств ціна на молоко майже вдвічі дорожча, ніж від селянина, бо там формується промислова партія в 2-3 тонни. Таке молоко сертифіковане і охолоджене, що дає економію на його охолодженні і гарантію якості сировини. Тому правильно було б розвивати мережу кооперативів. Люди повинні самі зрозуміти, що їм буде ефективніше об’єднатися і раз у два дні, набравши партію молока в кілька тонн, вивезти його і отримати «живу» копійку. Просто у нас дуже великий рівень недовіри у суспільстві, дуже багато острахів. До того ж, люди зараз масово оформляють субсидії і бояться ці доходи оприлюднювати.
Та все ж Уряд зі свого боку шукає шляхи підтримки селян і в проекті бюджету на наступний рік передбачає виділення 5 млрд. грн. на підтримку тваринництва. Пропонується підтримати власників корів, адже буде корова - буде молоко, теля, буде бичок - буде м'ясо. Така підтримка досить суттєва для селянського домогосподарства і розвитку галузі тваринництва.
- Інколи здається, як би не ставало краще, суспільство все одно чимось не задоволене. Якщо ми зараз вийдемо на вулицю і почнемо зупиняти випадкових перехожих, більшість із них скаже, що живеться важко. А якщо ми їх запитаємо, що вони роблять, щоб їм стало жити краще, мало хто дасть відповідь. Яке цьому пояснення, на Вашу думку?
- Це явище не стосується лише України. Якщо з цим запитанням вийти до перехожих в Лондоні, можливо з меншим відсотком як у нас, але скажуть те ж саме. Просто їх турбує проблема брекзіт. Це ніщо інше, як природа людини вибудувана таким чином. Між іншим, якщо Ви спитаєте про це людину молодого і більш старшого віку, то побачите, що існують абсолютно різні точки зору. Молоді скажуть, що більш задоволені, а старшого віку - навпаки. Це об’єктивний процес, незалежно в якій країні ви знаходитеся. Я наведу приклад. Нещодавно в адміністрації зустрів одного знайомого і запитав, як справи. Він каже: «Погано». Дивлюся, а він виходить і сідає в Mercedes. До слова, є один показник, який як індикатор рівня нашого з вами життя - це придбання легкових автомобілів. Так от, в Україні в цьому році на 60% виросло придбання автомобілів. На початку розмови ми з Вами говорили про те, чи відчувають люди покращення життя. З одного боку ніби ні. А з іншого, саме спроможність купувати авто показує споживчий настрій громадян.
Інша справа, якщо Ви спитаєте американця, чи ти гордишся своєю країною? Навіть безробітний в цій країні скаже: «Я горджуся своєю країною. Я американець. У мене велика країна».
Думаю, не варто прогнозувати, скільки українців здатні на такі слова. Хоча як сказати. Останні три дуже важких роки дали велике випробовування для країни. І з цими змінами серйозно міняється суспільство. Запитай у людей, що вони хочуть і кожен відповість, що в першу чергу - миру, спокою, впевненості у завтрашній день. Тобто, ми почали цінувати деякі речі, на які раніше ніколи не звертали увагу. Зараз головне, щоб ми, українці, повірили у власну спроможність, сформували дух народу і суспільний порив, і будували нову країну.
- Питання як доповнення до попереднього. Ми скаржимося на погану владу, на військові дії на Сході, на високі тарифи, на долар під тридцять, на ціни в магазинах, які скачуть догори. Яка Ваша позиція? Що думаєте з цього приводу?
- Ми переживаємо дійсно дуже непростий час багатьох викликів.
На жаль, інформаційна війна робить свою справу. По телебаченню не показують і не говорять про досягнення у врожаях, будівництві. Там обговорюють хто кого побив, вбив, хто кого обізвав - тобто шоу. Але чи це впливає на користь української державності? І чи це варто робити тоді, коли народ хоче позитиву, стабільності.
Що потрібно на сьогоднішній день кожному із нас - це перестати плакати, повірити в себе і чесно робити свою роботу. Моя позиція така.
- Що для Валерія Коровія бути головою облдержадміністрації?
- По-перше, це велика внутрішня відповідальність, яку перед собою ставлю. Взагалі-то я дуже вимогливий сам до себе ще з дитинства і внутрішньо відчуваю цю величезну відповідальність, яка лежить на мені. Робота голови облдержадміністрації в сьогоднішні дні кардинально відрізняється від того, що було років п’ять тому. Колись ця посада була на зразок почесного обов’язку, а зараз переді мною, крім розвивати область, стоять питання безпеки, мобілізації, стабілізації суспільно-політичної ситуації.
Якось склалося так, що політичні еліти Вінницької області, мабуть, одні з перших в Україні зрозуміли, що які б ми різні не були, не повинні кидати виклики один-одному. Ми сідаємо і знаходимо компромісні точки дотику. І в цьому наша перевага. А я, як голова облдержадміністрації, дуже добре розумію, що як ніколи не маю права на помилку, тому що вона може коштувати дуже дорого. В першу чергу, голова облдержадміністрації не має права провокувати виникнення конфліктної ситуації, тому що вона неодмінно потягне за собою погіршення суспільно-політичної ситуації і, як наслідок, створення перешкод для того, щоб ми рухалися вперед.
Чесно скажу, це дуже непростий хліб.
- Кожен з нас у своєму житті носив рожеві окуляри, думаю, Ви не були виключенням. Яким Ви бачили світ тоді і що змінилося, коли їх зняли?
- Так, як всі. Якщо відбувався якийсь процес, наприклад, Помаранчева революція, зрозуміло, я вірив, що нам швидко вдасться щось зробити. Я щиро в це вірив, тому що знав - ми можемо це зробити. Те ж саме з революцією Гідності. На той час бачив, які великі шанси були перед українським народом, щоб швидко почати рух країни вперед. Але, на превеликий жаль, як вже казав на початку розмови, віримо в месію. Інколи ловлю себе на думці, що можу вірити людині, яка гарно говорить, але потім, коли бачу її на справах, які доводять інше, в такий момент знімаю рожеві окуляри.
Мабуть тому, що маю таку житєву науку, стараюся не впадати у велику ейфорію і критично підходити до того, наскільки ця людина щира. Хоча мені здається, що це вже приходить з віком. Чим більше людина має певний досвід, тим рідше вдягає рожеві окуляри, щоб створювати образ віртуального щастя.
До того ж, я людина, яка прийшла сюди з науки (по спеціалізації наукова аналітика), багато речей розглядаю через призму аналітичних процесів.
- На формування особистості дуже впливає література, яку вона читає. Що надихає Вас і які книги, журнали, газети можна побачити на Вашому столі?
- Якщо звернули увагу, то на моєму столі газет немає. Якщо говорити про те, звідки беру інформацію, то я користуюся в силу цілого ряду обставин сучасними підходами отримання інформації: Інтернетом, в тому числі через соціальні мережі. Але хотів би сказати, що коли приїжджаю в райони, то залюбки читаю районні газети. До речі, ми провели соціологічне опитування і виявили, що 70% людей, які проживають в сільській місцевості, читають районні газети. Відверто кажучи, від такої інформації я був приємно вражений. Чи мені вони цікаві? З районних газет для себе чимало чого дізнаюся.
Хоча я дуже багато читаю, але, на жаль, не маю часу на художню літературу. Зате маю нове хобі: прагну вдосконалити знання англійської мови. Мій кумир - Стів Джобс, основоположник Apple. Так от, я з великим задоволенням прочитав про нього книгу англійською мовою.
- І надто особисте питання. З ким і де Ви забуваєте, що займаєте таку високу посаду?
- (Сміється). Це мої дві внучки. Марійка, якій п’ять, і дворічна Даринка. Щоб Ви бачили, як ми з ними граємо в жмурки і як голова обласної державної адміністрації ховається під столом, а вони мене шукають! Це дуже велике щастя і дуже велике натхнення.
- Ще кілька тижнів і на новорічному годиннику забамкає 12. Ми опинимося в 2017 році. Валерію Вікторовичу, що б Ви нам, усім українцям, побажали в прийдешньому році?
- Дуже хочу бачити нашу країну сильною, процвітаючою, щоб люди гордилися нею, щоб закінчилася війна, і йти шляхом розвитку. Цього і бажаю нам усім.
Лариса Знак
Могилів-Подільський район, газета «Слово Придністров’я»