Хай буде мир на цій землі…

22 Серпня 2017 р.

Донедавна Донбас асоціювався з краєм працелюбних землеробів та шахтарської слави…Нині ж це місце, де йде справжня війна, де у кривавому протистоянні сформувалася українська армія, утвердилася наша незалежність, викристалізувалася нація. Як неможливо передати усі почуття словами, так і не можна повністю зрозуміти із інтернет - новин, телешоу, чи розповідей журналістів того, що представляє собою Донбас сьогодні. Щоби усвідомити, що таке Донбас нинішній, там потрібно побувати.

Несли ратну службу в тих краях і бійці оперативно-бойової застави Могилів-Подільського прикордонного загону. Після прибуття влітку 2014-го на охорону державного кордону на ділянку відділу «Амвросіївка», застава на чолі з підполковником Олександром Тимчуком, розташувалася на околиці населеного пункту Ульянівка, що на самому українсько-російському рубежі. «Хоч ми і знаходилися у кількох кілометрах від місця основних бойових дій, «увагою» сусідів – росіян обділені не були, - розповідає колишній офіцер застави підполковник Олексій Федоров. – «Із суміжної території щодня, як за розкладом, летіли на українську землю снаряди з «Градів», «Ураганів» та самохідних артустановок. Тут запросто можна було побачити та відчути, як розриваються міни різних калібрів, спостерігати за результатами «роботи» 100 – міліметрової протитанкової пушки. Після них залишалися наскрізні дірки в бетонних блоках, глибокі воронки, а в полях, лісосмугах та на дорогах залишались нерозірвані міни й снаряди. Ми виявляли смертельні знахідки та передавали їх саперам».

У час, коли бійці оперативно-бойової застави обороняли українсько-російський рубіж на Донеччині, переважна більшість місцевих і не приховувала своєї неприязні. «Що ви тут забули? Якби не прийшли сюди – все було б нормально!», - неодноразово доводилося чути прикордонникам. Сьогодні у багатьох мешканців Донбасу настало прозріння. Чимало з них вже не приймають участі в антиукраїнських мітингах і не падають на землю перед гусеницями танків. Нині, і це факт беззаперечний, більшість вороже налаштованих людей змінили власне ставлення до українських воїнів, відчувши у повній мірі «діяльність» так званої «влади» самопроголошених ДНР та ЛНР.

«Світ не без добрих людей» - наголошує народна мудрість. Знайшлись на Донбасі й ті, що серцем та душею горнулися до українських прикордонників. «Одна місцева сім’я взяла шефство над заставою: чоловік допомагав у вирішенні господарських питань, дружина пригощала смачною домашньою їжею, доставляла воду і спілкувалася з нами винятково українською», - пригадують бійці застави. - Люди ставились до нас, як до рідних, у будь-який час йшли на поміч. То ж не дивно, що ми здружились…»

Хлопці розповіли, що незадовго до захвату території сепаратистами, їхні друзі Олексій та Лідія (з міркувань безпеки імена змінено) вимушено покинули будинок та майно, нажите роками, і виїхали до родичів у Росію. Залишатися в рідному селі було небезпечно: підтримка українських воїнів коштувала б життя… «26 серпня 2014 року ми отримали наказ про відступ із займаних позицій. Прощаючись з донбаськими друзями, не приховували жалю. Гадали, що ніколи не побачимося з цими добрими, щирими людьми», - пригадують воїни-прикордонники. - Під час виходу застави з оточення, що тривав дві доби, наші друзі весь час нам телефонували. Проте через відсутність мобільного зв’язку і постійні обстріли ми не мали змоги хоч щось повідомити про себе. Та, як тільки-но зв’язок оновився, подружжя не стримувало сліз, почувши, що усі живі й неушкоджені дійшли до Маріуполя».

А згодом доля подарувала зустріч добрим друзям! Наприкінці осені того ж року подружжя та двійко їх дітей, повернувшись з Росії, завітали до Могилева-Подільського, де зустрілися з прикордонниками. Під час спілкування вони повідомили, що їх дочка продовжуватиме навчання у Вінниці, куди з Донецька переведено кафедру її університету. Хлопці з радістю взялись за справу: допомогли сім’ї дістатися до обласного центру, винайшли житло, роботу. Нині родина переселенців зі сходу живе мирним життям, час від часу зустрічається з друзями, яких вони знайшли на війні, а у глибині душі сподівається, що на їх рідний Донбас прийде мир, і кожен перед Господом відповість за усе, що зробив доброго, чи злого на цій землі…

P.S. 28 серпня виповнюється третя річниця героїчного виходу оперативно-бойової прикордонної застави «Могилів-Подільський» з оточення. Завдяки вмілим діям начальника застави підполковника Олександра Тимчука підрозділ зумів вийти із зони бойових дій, не втративши жодного воїна. 30 серпня 2014 – го, не дивлячись на пізню пору, у передмісті Могилева-Подільського на них з нетерпінням чекала група патріотично налаштованих городян з синьо-жовтими стягами. Вони влаштували автопробіг центральною вулицею, а звідти повернули до військової частини, де пройшов урочистий мітинг. Тут на охоронців кордону чекали усі, хто щиро молився за їх життя… В цей пам’ятний день висловлюємо щиру вдячність нашим воїнам за мужність, вірність обов’язку, любов до України. Зичимо найдорожчого – миру та ясного неба над нашою країною!